Найдавніші пам’ятки українського плетіння походять з кінця ХVIII століття і початку ХIХ ст. і зберігаються у музеях Києва, Львова та інших міст. Важливим джерелом пізнання плетених речей початку ХIХ ст., зокрема особливостей їх функціонування на Західному Поділлі та в Карпатах є акварелі львівського худ....
Плетіння з природніх матеріалів , як припускають чимало дослідників належить до первісних виробів, і мабуть випереджує ткацтво та виготовлення керамічного посуду. Але якщо археологія, поки що не дає матеріалу, щоб підтвердити першість плетіння, то етнографія деяких народів Австралії, Південно –Східної Азії, Африки та Америки засвідчує наявність плетіння при відсутності ткацтва.....
Мистецтво вишивання має багатовікову історію. Виникнення вишивання відноситися до епохи первісної культури і пов'язано з появою першого стібка при шитті одягу зі шкір тварин.
Вишивкою називається прикраса виробів з різних матеріалів орнаментальним візерунком або сюжетним зображенням виконаним нитками й іншими матеріалами вручну за допомогою голки або машинним способом.
Матеріалом для вишивки в різний час служили жили тварин, натуральні або пофарбовані нитки льону, коноплі , бавовни , шовку , вовни , волосся, а також перли і дорогоцінні камені, намист і бісер, блискітки, черепашки, золоті і мідні бляшки, монети...
Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть . Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІ ст. Арабський мандрівник X ст. н.е. у своїх розповідях про русїв згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури...
Приблизно ХІ століттям датується широке поширення в Україні шиття золотом - "гаптування". Технікою "у прикреп" майстрині розшивали всілякі покриви, фелони, плащаниці, використовуючи золоті і срібні нитки, перли, дорогоцінні камені...
Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо)......
Основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер’єрно-обрядових тканин. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо....
Для виготовлення рушника брали шмат цілого полотна потрібної довжини. Полотно ні в якому разі не зшивали, бо це означало б перерубану дорогу життя, Ширина рушника визначалася шириною ручного ткацького верстата - 30 - 40 см. За довжиною рушник кратний людському зростові: 150 - 180 см на Поділлі, 300 - 350 см (київські, черкаські, полтавські рушники).....
Робоче місце вишивальниці. Для того щоб вишивати було зручно, необхідно правильно організувати робоче місце. Стіл із усіма пристосуваннями й інструментами повинен стояти так, щоб світло падало на роботу з лівої сторони . Якщо в столі немає шухляди, нитки можна зберігати у вишитому мішечку, інструменти - у спеціальній коробці, а аркуші кальки з візерунками - у папці. Дуже важливим є правильне положення вишивальниці при роботі, тому що неправильна посадка приводить до сутулості, скривленню хребта, короткозорості...
Приблизно ХІ століттям датується широке поширення в Україні шиття золотом - "гаптування". Технікою "у прикреп" майстрині розшивали всілякі покриви, фелони, плащаниці, використовуючи золоті і срібні нитки, перли, дорогоцінні камені... 
Для виготовлення рушника брали шмат цілого полотна потрібної довжини. Полотно ні в якому разі не зшивали, бо це означало б перерубану дорогу життя, Ширина рушника визначалася шириною ручного ткацького верстата - 30 - 40 см. За довжиною рушник кратний людському зростові: 150 - 180 см на Поділлі, 300 - 350 см (київські, черкаські, полтавські рушники).....